Матеріал “Українська правда.Життя” про американську волонтерку, що живе і працює в Космацькій сільській об’єднаній громаді

Свій 50-й день народження американка Джанін Вінн відсвяткувала із розмахом у великій компанії друзів та родичів. Вечірка вдалася, але лишила по собі запитання: “І що далі?”.

Протягом наступних років улюблена справа жінки, дизайн стін у будинках, через вік стала не такою радісною, онука вступила у коледж і переїхала. Дім спорожнів, а щоби втілити план його перетворення на міні-готель, довелося б залізти у борги.

До всього ще й наближався 70-й день народження, і в Джанін з’явилося відчуття, що відсвяткувати його потрібно по-особливому. Вона знайшла орендарів для свого майже 200-літнього будинка й тимчасових господарів для собаки Саймона та заповнила анкету волонтера Корпусу миру.

У рядку бажаної країни жінка вказала “будь-яка”, дозволивши обставинам визначити свій напрямок.

Зараз Джанін Вінн 69, свій наступний день народження вона святкуватиме у селі Космач на Івано-Франківщині. Її волонтерська програма почалася цього червня та триватиме 2 роки.

“Це моя велика святкова пригода”, – усміхаючись промовляє жінка.

“Українській правді. Життя” Джанін розповіла, як шукала книжки англійською для космацьких школярів, чому волонтера можна легко відрізнити у натовпі та як врятувати Івано-Франківщину від сміття.

НА СВОЄМУ МІСЦІ

Свій 70-й день народження Джанін Вінн святкуватиме в Україні. Фото Юрія Паливоди

Той самий 200-річний будинок, який Джанін на час переїзду в Україну здала в оренду, розташований у містечку Темпл штату Мен.

Місцевість там скеляста, дуже багато лісів, за що штат називають “сосновим”. Взимку на північному сході США сніжить, влітку не надто спекотно.

Перше, про що я подумала, коли дізналася, що лечу в Україну: “Хммм, це не так уже й екзотично”.

Хоча, якщо не брати до уваги кілька коротких подорожей до Канади, волонтерська програма в Україні – моя перша поїздка за кордон. Для мене це неабияка пригода”, – розповідає Джанін.

Попри те, що у Темплі мешкає лише 530 людей, а в Космачі – більше 6 тисяч, волонтерка почувається комфортно й знаходить багато спільного між новим та звичним життям.

Нинішнє місце проживання дуже подібне до рідного. У моєму регіоні в США мало темношкірих людей, як і тут. Люди одягаються практично так само. Насправді, схожостей набагато більше, ніж розбіжностей.

У Космачі люди мають корів, свиней, курей. Хоча у Темплі мало хто тримає хоч одну корову, мої друзі заводять свої господарства. Я теж тримаю ферму. Постійно переконуюся, що ми притягуємо до себе схожих людей“, – додає жінка.

Будинок Джанін у Темплі. Фото facebook.com/janine.winn

Перед тим, як приїхати на Івано-Франківщину, Джанін Вінн разом з рештою волонтерів Корпусу миру, проходила навчання 2,5 місяця.

Тренінги відбувалися у Чернігові. Після них кожен учасник програми мав інтерв’ю із волонтером, відповідальним за розподіл по регіонах.

Крім Чернігова, жінка уже бувала в Івано-Франківську, двічі відвідувала Київ, наступного літа планує поїхати в Одесу.

Я – не людина міста. Мені подобається в селі, я розумію тутешнє життя.

Під час розподілу по регіонах я сказала, що хотіла б поїхати у маленьке містечко, бо дуже цікавлюся рукоділлям, умію шити та плести. Мені хотілося б дізнатися, як це роблять в Україні. Космач для цього ідеально пасує, – пояснює Джанін.

Я хочу познайомитися із фермерами, зустрітися зі старшими людьми, які займаються нетрадиційною медициною, вивчають лікувальні властивості рослин. Тож в цілому, відчуваю, що я на своєму місці, тут так багато цікавого“.

Окремо від особистих планів волонтерки, є ціль, з якою Корпус миру скерував її саме на Косівщину. Джанін Вінн приїхала допомагати в об’єднаній територіальній громаді сіл Космач, Брустурів та Прокурава.

В організації вирішили, що досвід активної мешканки американського містечка Темпл, у якого нещодавно завершився 5-річний етап реформування, може стати корисним для української громади.

Джанін охоче розповідає про вишиванку, подарунок від родини, у якої жила у Брустурові. Фото facebook.com/janine.winn

Окремо від особистих планів волонтерки, є ціль, з якою Корпус миру скерував її. Джанін Вінн приїхала допомагати в об’єднаній територіальній громаді сіл Космач, Брустурів та Прокурава.

Здається, тут ніхто не знає, що зі мною робити, – здивовано, однак усміхаючись говорить вона.

Мені до кінця не зрозуміло, які у нас плани на спільну роботу, адже вони постійно змінюються. Ніхто не розповідає мені, що нового та як тут усе відбувається. Часто я почуваюся розгубленою“.

Відчутну незлагодженість роботи Вінн пояснює тим, що громада тільки-но утворилася. Крім того, мовний бар’єр не сприяє налагодженню діалогу.

У моєму оточенні майже ніхто не говорить англійською, а моя українська ще дуже скромна“, – пояснює Джанін.

Хоча більше схоже на те, що скромна насправді оцінка, яку ставить собі Джанін Вінн за знання української мови. Жінка працює з викладачкою, яку називає дуже терплячою людиною. Завдяки заняттям волонтерка чітко та розбірливо дякує українською мовою, у розмові доречно вживає “так“, “ні“, “трошки“.

З її уст правильно звучать слова “розумію” та назви предметів, розташованих під руками, наприклад, “окуляри“.

Під час розмови англійською вона називає свою країну “США“, а не “USA“, постійно цікавиться, як та чи інша річ зветься українською мовою.

І все-одно переймається, що їй складно призвичаїтися до структури українського речення, що ніколи не вдасться втямити все, що кажуть місцеві.

БАГАТО МІМІКИ ТА GOOGLE-ПЕРЕКЛАДАЧ

Аби порозумітися із місцевими, волонтерці доводиться застосовувати жести, міміку та можливості Google-перекладача. Фото Юрія Паливоди

Джанін Вінн, як волонтерка Корпусу миру, повинна обов’язково прожити хоча б півроку в українській родині.

Спершу жінка оселиласяу Брустурові. Там їй запропонували офіс, до якого час від часу навідувалися люди, котрі хотіли вивчати англійську мову й просто цікавилися приїздом 69-річної волонтерки.

Мені не вдавалося робити там нічого продуктивного для Космацької територіальної громади. Тоді я звернулася до Корпусу миру і пояснила, що маю переїхати у Космач. Так у мене з’явилася нова родина, – пригадує жінка.

У сім’ї, де я зараз живу, всі зацікавлені трохи навчитися англійської мови. Господиня дому, 30-річна Оля та її 8-річна донька допомагають мені з українською, особливо з вимовою“.

Чоловік нової родини Джанін зараз перебуває на заробітках у Чехії. У будинку неподалік мешкає мама господині та її брат-фізик.

Щоб порозумітися з людьми, мені доводиться долати чимало труднощів, використовувати міміку, трохи залучати акторської майстерності. Я часто застосовую Google-перекладач“, – ділиться вона.

Спершу Джанін оселиласяу Брустурові. Фото facebook.com/pawlo.wandzurak

Після приїзду жінка одразу помітила, що російської мови, якою говорили майже всі на тренінгах у Чернігові, тут зовсім не чути.

Здається, я також помічаю “гуцульськіслова, які вживають жителі Космача, але поки мені важко зрозуміти все.

Частіше я чую від інших людей, що так кажуть тільки гуцули“, – веде далі Джанін.

Аби у Космачі її все-таки розуміли, жінка організовує розмовні клуби з англійської мови для дітей та дорослих і пояснює: “Мені хотілося б зробити щось корисне для Космача за 2 роки, які я тут лишатимуся. Якщо стану в нагоді – значить усе це не дарма“.

Волонтерка не має вчительського фаху, але як носій англійської працює із тими, хто зголошується її вивчати.

Під час англомовних клубів для вчителів Джанін ділиться, як можна викладати дітям іноземну мову, наприклад, якими іграми їх зацікавлювати.

Жінка взялася за викладання, однак дізналася, що у бібліотеках Космача, Брустурова й Прокурави майже немає книжок англійською мовою.

Волонтерка організовує розмовні клуби з англійської мови для дітей та дорослих. Фото facebook.com/janine.winn

Джанін не обмежилася постом на Facebook про те, що шукає дитячі книжки англійською, вона також написала оголошення у видання, де друкувала до від’їзду свої статті.

В Космацькій об’єднаній територіальні громаді є 9 шкіл, по одній великій у Космачі, Прокураві й Брустурові та кілька маленьких у горах. Вони розташовані на віддалі одна від одної, тож я майже впевнена, що їх не мають закрити.

У 8 із цих закладів діти вивчають англійську, дев’ята школа зараз шукає викладача. У кожному навчальному закладі є своя бібліотека, звісно по селах є книгозбірні для громадського користування, однак ніде немає книжок англійською мовою“, – розповідає Джанін.

Перед від’їздом вона роздала багато своїх речей, залишивши собі тільки найнеобхідніше. Серед того, що не змогла віддати в чужі руки, опинилися кілька книжок, які у дитинстві вона читала своїм донькам.

Решта книг потрапили у букіністичні магазини, куди волонтерка попросила навідатися своїх друзів, аби зібрати там видання для космацьких шкіл.

Кілька благодійних організацій мого міста пожертвували гроші, щоб доставити ці книги в Україну, до цього долучилася й компанія, де працює моя донька. Мій кузин із Огайно надіслав ще кілька видань, – перераховує Вінн.

Моя мета – переконатися, щоб кожна із згаданих шкіл в об’єднаній громаді мала англомовні книжки. А я піду до дітей у класи і читатиму їм англійською. Обожнюю цю справу – читати вголос“.

ЗБИРАЮ ІСТОРІЮ

Лише кілька місяців на Франківщині, а 69-річна Джанін уже непогано говорить українською. Фото Юрія Паливоди

Понад 10 років Джанін Вінн регулярно писала колонки для видання округу Франклін у США.

У статтях для Franklin Journal, йдеться про те, що відбувається у Темплі.

Я трохи нагадую читачам історію нашого населеного пункту, попереджаю їх про те, що у якійсь із його частин ремонтують дороги, роблю фотографії і дізнаюся, як змінюється графік руху, розповідаю про дівчат-скаутів“, – ділиться жінка.

Одна з речей, які добре усвідомлюю, полягає в тому, що я збираю історію свого міста. Усі колонки, які пишу для видання у США, потім зберігаються в одній теці, а також в електронному форматі, тож людина, яка хоче їх прочитати, може прийти у бібліотеку і зробити це.

Це “збирання історії” – дуже важливе“, – зауважує Джанін.

Традиція не перервалася і в Україні, де тексти жінки почали з’являтися у газеті Косівщини “Гуцульський край”.

Тут волонтерка готує матеріал англійською мовою, переважно розповідаючи про досвід життя американки у Космачі, про Темпл, боротьбу зі сміттям та труднощі з вивченням української мови.

Тексти Джанін перекладають учасники її розмовних клубів, після чого їх публікують.

На Прикарпатті Джанін познайомилася із майстринею Марією Василащук, яка займається ткацтвом. Фото facebook.com/lesya.solovchuk

Онука волонтерки якось написала пост на Facebook, у якому йшлося, що людина насправді помирає двічі: коли припиняє жити тіло й тоді, коли її ім’я звучить востаннє.

Схоже, я ніколи не помру. Це приємне відчуття, – усміхаючись підсумовує Джанін.

Тому що люди і далі хотітимуть дізнаватися про свої родини, минуле Темпла, вони шукатимуть інформацію та знаходитимуть мої статті й фотографії“.

У Темплі є дві родини, які живуть без електрики, тож у січні-лютому вони збирають лід та заповнюють ним спеціальні сховища, щоб тримати їжу в холоді улітку.

Цієї зими, перш ніж приїхати в Україну, волонтерка зробила репортаж про збирання льоду, який також опублікували в українському виданні.

Джанін пояснює, що гірські річки в Карпатах швидкоплинні, тому про таке намерзання води, як у регіоні, де вона мешкала дотепер, не йдеться.

Є багато переваг сучасних холодильників, але дружнє сусідство, яке виникає через заготівлю льоду, поєднання роботи на свіжому повітрі та хорошої їжі, дарують набагато більше задоволення, аніж сплата рахунків за електрику”, – зауважує у розповіді жінка.

Джанін Вінн не тільки дає поради з англійської, але й пише для газети Косівщини “Гуцульський край”. Фото Юрія Паливоди

Зараз вона переймається лікарнею у Космачі, яка тривалий час ледь виживала.

Волонтерка розповідає, що її хочуть остаточно зачинити, а мешканці села намагаються врятувати заклад – організувати на його території будинок для літніх людей, яким потрібне піклування.

Я спробувала написати план, як можна реорганізувати лікарню. Переклала його українською і попросила помічницю переконатися, що усе в ньому написано правильно і зрозуміло, щоб люди могли користуватися цим.

А нещодавно я дізналася, що лікарню просто збираються зачинити у січні наступного року.

Чому мені ніхто про це не розповів? Навіть не знаю, чи вони і досі збираються переробляти лікарню на будинок для літніх людей, чи відкинули цю ідею“, – розводить руками Джанін.

До невирішеного питання з лікарнею, у якому хоче допомогти волонтерка, додається проблема сміття.

На базарі в Косові жінка помітила, як різний непотріб викидають просто на вулиці, й переймається тим, як карпатські ліси можуть постраждати від цього бруду.

Волонтери Корпусу миру та святкування 69-го дня народження Джанін Вінн. Фото facebook.com/janine.winn

У Темплі була схожа проблема, тож Джанін написала про способи її вирішення для українських читачів.

Вона розповідає, що у штаті Мен серйозно протистояти забрудненню почали у 1978 році, коли прийняли депозитний закон щодо пляшок від пива, безалкогольних напоїв і вина.

Коли ви купуєте воду пиво або сік – сплачуєте депозит 5 центів, а коли здаєте тару у відповідний пункт переробки – кошти повертаються, – пояснює підхід волонтерка.

Депозитним законам дуже протистояли компанії-виробники напоїв та магазини, але місцеві жителі відстояли депозити.

Загалом у США переробляють близько третини тари від напоїв, а у 10 штатах, де діють депозити, середні показники переробки становлять майже 70%“.

Стало помітно, що після введення згаданого закону жителі штату Мен почали менше викидати зужитих пляшок від напоїв – навіщо, коли за них можна отримати хоч і невелику, однак грошову компенсацію.

І ще один наслідок “пляшкового депозиту” в тому, що люди почали більш свідомо ставитися до використання у побуті пластикових виробів.

ВОЛОНТЕРА ВИДНО У НАТОВПІ

Джанін Вінн охоче ділиться своїм досвідом із мешканцями Космача. Фото Юрія Паливоди

Приїзд в Україну для 69-річної Джанін Вінн – друга спроба стати волонтеркою Корпусу миру.

Вона уже намагалася долучитися організації у підлітковому віці. Тоді на заваді стали батьки, а пізніше у жінки з’явилася власна родина, робота й інші життєві клопоти.

Понад 20 років я працювала директоркою центру для жінок, які пережили насильство Sexual Assault Victims Emergency Service.

Ми допомагали жінкам, які у дитинстві або у дорослому віці переживали домашнє насилля, зґвалтування чи інші форми фізичних та психологічних знущань.

В організації працювала гаряча лінія, куди могли звернутися жертви – по допомогу чи просто повідомити про різні випадки пережитого чи побаченого насилля“, – пригадує Джанін.

Жінка переконує, що її проекту дійсно вдалося підвищити обізнаність людей щодо насильства, оскільки він орієнтувався, перш за все, на просвітницьку роботу.

Усе змінилося у 2001 році, який не тільки американцям запам’ятався терактом 11 вересня. Пізніше США сколихнула потужна фінансова криза.

Джанін понад 20 років допомагала жінкам, які потерпають від насилля. Ще із десяток років вона присвятила творчості. Фото Юрія Паливоди

Саме ця нестабільність спричинила дуже великі проблеми для організацій на зразок нашої.

Тоді мої обов’язки із розвитку і впровадження програм проти насилля перетворилися на пошук коштів для підтримання цих проектів. Це було набагато складніше, – говорить Джанін.

Через кілька років я просто відчула, що вигоріла і не могла більше ходити по тому самому колу. Постало питання, що робити далі.

Я завжди мріяла про те, щоб мати гостинний двір, щось на зразок міні-готелю, де могли б спинятися туристи. Але у домі, в якому я живу, зробити це було неможливо – неприваблива місцина для відвідин мандрівників. Крім того, я не хотіла влізти у борги через придбання іншого будинка“.

Жінка вирішила зробити давнє захоплення постійною роботою, тож взялася за розмальовування стін у будинках. Наступні 11 років вона розвивала власний невеликий бізнес “Wildflower Walls” – декорування стін на замовлення.

Я дуже любила цю роботу. Наші справи йшли непогано, я могла наймати собі помічників.

Але роки минали, мені виповнилося 65, потім 66 років – постійно злазити і знову лізти вгору по драбині для мене ставало дедалі важче. Врешті, я зрозуміла, що стала надто старою для цього“,  – пояснює Джанін.

Джанін вважає, що пишучи тексти, фіксує історію, до якої потім зможуть звертатися молоді люди. Фото facebook.com/janine.winn

Кілька речей спали їй на думку майже одночасно. Перша стосувалася того, що потрібно спинитися та відійти від цієї справи. Друга – про те, що пора подумати, як провести свій 70-й день народження.

Тривалий час зі мною жила онука. Потім вона переїхала до свого вітчима, а я запитала у себе: “І що ти збираєшся тепер робити?”.

Тоді виникла ідея про волонтерство у Корпусі миру. Існувало багато моментів, які потрібно було узгодити, перш ніж дозволити собі гайнути у невідому країну.

Зазвичай волонтерами Корпусу миру стає молодь, у якої не так багато обов’язків – я ж мусила присвятити доволі багато часу тому, щоби здати свій будинок в оренду, залагодити інші справи. Але тепер я тут!” – з усмішкою додає волонтерка.

Читати далі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *