Селяни мають боротися за землю

Політики згадують про село, лише йдучи на вибори. Коли вони закінчуються, про село забувають. І воно розвивається саме по собі. В Україні так склалося, що з 1991-го по 2008 рік ним майже ніхто не займався. Не було профільного міністерства, ніхто не вдавався у ведення господарства в селах, місцеве самоврядування.

Я не належу до жодної партії, але курс уряду на самоврядування викликає довіру. Вже майже два неповні роки Мінрегіон опікується розвитком сільських територій та реформуванням у ньому місцевого самоврядування. Усі розуміють, що без децентралізації жодну реформу провести неможливо, і адміністративно-територіальну також. Реформи мають бути стрімкими, і виграє той, хто раніше об’єднається.

Нам потрібно посилити роз’яснення суті проведення реформ і правильно скоординувати утворення базових громад. Майбутнє села залежатиме від того, яким шляхом піде вітчизняне сільське господарство: домінуватиме в ньому великий агрокомплекс чи фермерська модель, як у Польщі. На селі має працювати малий та середній бізнес, які створять робочі місця і дадуть змогу селянам гідно жити й заробляти на власній землі. Лише тоді молодь може залишатися в селах, а не поневірятися світами в пошуках роботи. Багато політиків це обіцяли, але не зробили.

У Всеукраїнській асоціації сільських та селищних рад, яку очолюю четвертий рік, усього шестеро співробітників. Працюємо безпосередньо з регіональними відділеннями асоціації і з органами місцевого самоврядування сіл та селищ. Більшість сільських голів розуміють, що альтернативи реформі немає. Але в цьому процесі мають бути економічні та політичні компроміси. На наше глибоке переконання, модель адміністративно-територіальної реформи на рівні районів (особливо один район — одна громада) містить глибокі концептуальні помилки. Обіцяна децентралізація може обернутися ще більшою централізацією.

Якщо країни Європи та колишньої радянської Прибалтики демонстрували довгий шлях становлення місцевого самоврядування, то в нас це потрібно зробити швидко, інакше втратимо село. Має бути державна інформаційна програма, яка дасть змогу на місцях розповідати, що конкретно дасть реформа децентралізації кожному нашому співвітчизникові.

У 47% наших населених пунктів чисельність населення не перевищує тисячі людей. Їхні жителі — переважно пенсіонери. У половині малих українських сіл не народжуються діти. А більшість їх потребують створення комунальних зручностей, побудови шкіл, дитсадків та медамбулаторій. Але де взяти кошти? Село за останні роки майже втратило бюджет розвитку. Він є лише у тих сіл, яким вдалося втілити польський варіант розвитку місцевого самоврядування, але їх в Україні одиниці. Проте українське село, хоч як йому важко, забезпечує продуктами внутрішній ринок.

Щойно опублікували закони «Про співробітництво територіальних громад» та «Про добровільне об’єднання громад», в органах місцевого самоврядування з’явилася зацікавленість у створенні сільськогосподарських об’єднаних кооперативів та спільної комунальної служби на 3–4 села. Люди шукають, як використати закони в інтересах громад. Наприклад, до мене як до Фурсівського сільського голови Білоцерківського району Київської області звернулися чотири сільські голови з навколишніх сіл, які хочуть об’єднатися з нашим, оскільки вбачають прогрес у наповненні нашого бюджету та створенні робочих місць. Адже сільська громада вже має досвід сама на себе заробляти і бути самодостатньою.

Очікують селяни і продовження земельної реформи. Із землею в нас в країні безлад через недолугу роботу Держземагентства, в сфері впливу якого з органами виконавчої влади перебувають 44% земель (але його роль незрозуміла). Прокуратура ж, на жаль, іноді сприяє політиці цього відомства. Із січня 2013 року за влади Януковича всі повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів сільськогосподарського призначення перейшли до Держземагентства (раніше вони були під патронатом виконавчої влади — обласної та районної). Цьому  сприяв Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 13 жовтня 2012 року. Всього 4% землі в країні залишилося в розпорядженні органів місцевого самоврядування (у містах, містечках, селах та селищах). До слова, 50% землі в Україні приватні і 2% — з невизначеним статусом (колишні колгоспні двори, покинуті заповідники, території, що належать Міноборони та іншим міністерствам). Тому селянам потрібно боротися за землю, бо завдяки їй органи місцевого самоврядування можуть отримувати місцеві податки та створювати робочі місця.

У процесі реформи місцевого самоврядування важливо повернути втрачені громадами повноваження щодо розпорядження землею. Зволікати з цим не варто. Досвід передових країн Європи підтверджує, що основа розвитку — міцне самоврядування. Якщо реформу місцевого самоврядування вдасться впровадити, Україна стане успішною.

Микола ФУРСЕНКО,
голова Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад,
для «Урядового кур’єра»

http://ukurier.gov.ua/uk/articles/selyani-mayut-borotisya-za-zemlyu/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *