Україні потрібна децентралізація для виховання майбутніх поколінь демократичних лідерів

Реформа децентралізації вимагає від лідерів країни відмовитись від частини повноважень для того аби чиновники, обрані на місцях,  змогли розділити з ними відповідальність за свої дії заради блага місцевих громад.

Навряд чи існують політичні лідери, що погодяться добровільно відмовитися від влади, але децентралізація може стати ключем до успіху усіх інших реформ в Україні.

У довгостроковій перспективі будь-які інститути державної влади можуть стати корумпованими у разі, якщо не існує достатнього резерву політичних лідерів, що продемонстрували виборцям свою здатність ефективно служити суспільним, а не власним інтересам.

Головною кузнею демократичних управлінських кадрів, що зарекомендували себе, можуть стати органи місцевого самоврядування : місцеві лідери, що довели свою придатність до державної служби, мають усі підстави претендувати на більш високі державні посади.

У централізованій державі, де не існує подібного резерву перевірених альтернативних претендентів на посади у вищому керівництві країни, реформи можуть бути невтішними.

Після вигнання президента Януковича у лютому 2015 року, українські політики, на перший погляд, нібито працювали над перебудовою та очисткою українських урядових структур, але їхня зацікавленість у децентралізації була сумнівною, і реформи втілювались дуже повільно.

Деякі партії правлячої коаліції публічно виступили проти структурних економічних реформ або відмовились підтримати важливі законодавчі ініціативи. Скандали, популістські промови і пошук винних стали буденною справою політиків.

З’явились звинувачення у корумпованості нових політичних еліт. Громадськість відчула розчарованість новим урядом.

Все це нагадує дежа вю. Помаранчева революція в 2004–2005 роках дозволила оновити склад політичного керівництва країни, але, на жаль, новим політичним лідерам так і  не вдалося провести необхідні глибокі реформи, оскільки переважну більшість своїх зусиль вони змарнували на боротьбу один з одним, врешті-решт втративши підтримку суспільства.

Україна повинна знайти спосіб уникнути повторення помилок Помаранчевої революції. Настав час закласти основи для сильних політичних інституцій, що сприятимуть конструктивній політичній конкуренції, виховуватимуть і захищатимуть лідерів, які служать інтересам суспільства.

Результати діяльності національних еліт можуть розчаровувати лише тоді, коли останні не бояться, що виборці легко можуть знайти на їх місце когось кращого.

Страх демократичної конкуренції повинен стати для політиків дисциплінуючим чинником, який сприятиме зниженню корупції.

Корінь проблеми полягає в тому, що Україні потрібне джерело якісних та незалежних політиків, щоб виборці могли обирати серед багатьох потенційних кандидатів тих, які могли б стати гарантовано кращими керівниками, ніж діючі лідери країни.

Загроза такої зовнішньої політичної конкуренції повинна дисциплінувати політичні еліти і направляти їх зусилля на служінні інтересам суспільства.

Створення такого джерела ефективних та якісних політиків – один із найбільших викликів для молодої української демократії.

Нині в Україні будь-який політик, що переслідує благородні цілі і хоче стати відомим на національному рівні, змушений шукати політичної підтримки одного з ключових гравців – президента, прем’єр-міністра, впливового олігарха або лідера політичної партії.

Коло цих гравців є обмеженим, а їхня політична підтримка не безкоштовна – вона обмінюється на лояльність та слабку політичну поведінку. Правляча політична еліта контролює доступ до національної політики, і в їхніх інтересах зробити так, щоб нові обличчя не створювали їм загрози.

Отже, сьогодні українцям варто замислитися, як підвищити конкуренцію в політичному житті країни  і яким чином суспільство може зменшити контроль доступу до національної політики з боку теперішніх лідерів.

Зокрема, потрібно трансформувати політичний процес таким чином, щоб налагодити безперервне постачання нових ефективних та незалежних політиків, які продемонстрували свою здатність управляти громадськими ресурсами та  ефективно працювати на користь державі.

Якісні незалежні політичні лідери не з’являться самі собою. Бути політиком у демократичному суспільстві – це складна робота.

Ефективний політик повинен уміти прислухатися до виборців, проводити ефективні кампанії, вигравати вибори, приймати політичні рішення, що знайдуть підтримку більшості серед депутатів, відкидати погані ідеї та знаходити компроміси, невтомно спілкуватися з громадськістю, щоб пояснювати доцільність прийнятих політичних рішень, контролювати виконання прийнятих рішень, нести відповідальність за скоєні помилки та виховувати майбутніх політичних діячів.

Тому не варто дивуватися, що на пострадянському просторі в атмосфері повсюдної корупції, що встановилася за останні 25 років, талановиті громадяни, які хотіли служити своїй країні, не мали достатньо можливостей набути досвіду політичної роботи у демократичному середовищі.

Майдан 2013–2014 років надав унікальну нагоду для активістів громадянського суспільства набути досвіду та опанувати професію політика.

Передача реальних повноважень на місцевий та обласний рівні, а також вільні та чесні вибори до органів самоврядування можуть створити можливості для сотень талановитих людей отримати досвід державного управління, сприяючи створенню джерела кваліфікованих політиків, найкращі з яких можуть бути обрані на роль майбутніх лідерів країни.

Без розширення повноважень місцевих політиків Україна не зможе еволюціонувати у справжню демократичну державу, а надії Майдану на перетворення України на сучасну європейську демократію так і не виправдаються.

 

Правляча політична верхівка сьогодення може протестувати проти передачі частини своєї влади із центру на місцеві рівні, бо це обмежить її контроль над допуском до місцевої та національної політики. Посилення політичної конкуренції є прямою загрозою інтересам нинішніх політичних лідерів.

Тому деякі з найвпливовіших людей в Україні можуть протистояти й чинити опір будь-яким реальним спробам децентралізації влади.

Звичайно, політичні лідери країни не озвучують, що вони проти втілення такої реформи лише тому, що вона зменшить їхню владу, члени будь-якої впливової групи можуть стверджувати, що ніхто, крім них, не здатний впоратися з їхніми повноваженнями.

Спротив реформам офіційно буде пояснюватися пов’язаними з ними потенційними ризиками та загрозами.

Дехто може стверджувати, що децентралізація стимулюватиме сепаратизм. Але торік українці стали свідками протилежного – вразливість до сепаратизму була фактично підсилена централізацією через те, що в регіонах не було впливового місцевого керівництва, яке могло б стати на захист України.

Демократична децентралізація гарантує, що кожен регіон матиме всенародно обраних місцевих керівників, наділених реальними повноваженнями й тому по-справжньому зацікавлених у захисті своєї країни.

Звісно, побоювання, що владу в місцевих радах та органах самоврядування можуть захопити олігархи чи корумповані особи, є виправданими. Така небезпека завжди існує в демократичному суспільстві.

Тим не менш, є стандартні рішення цієї проблеми. Сильні національні органи безпеки, спецслужби та правоохоронні органи, а також ефективні антикорупційні агентства можуть гарантувати, що корумповані олігархи та політики будуть заарештовані та притягнуті до відповідальності, і що місцевий виборчий процес є “чистим”.

У майбутньому, коли знизяться безпекові ризики в країні, політичний процес на місцях дисциплінуватиме політиків навіть без підтримки національних правоохоронних органів.

Виборці завжди матимуть змогу покарати обраних лідерів що поводяться погано, а їх підзвітність перед виборцями стимулюватиме народних обранців до кращої поведінки. Зрештою, найкращий захист від корумпованих місцевих олігархів – це дієва система демократії, що робить місцевих урядовців відповідальними перед своїми виборцями.

Але вигоди від підзвітності перед місцевою громадою на цьому не закінчуються. Після децентралізації політичного процесу, виборці зможуть порівняти результати роботи обраних лідерів у своєму регіоні з результатами роботи лідерів, обраних в інших регіонах. Відтак вони стануть ще вимогливішими до роботи обраних політиків. Така непряма конкуренція додатково заохочуватиме місцевих політиків до ефективнішої роботи.

Врешті, як уже згадувалося, не менш важливим є досвід демократії на місцевому рівні, що забезпечує дуже добру підготовку кандидатів для керівного складу на вищих щаблях влади. У США багато президентів і кандидатів на пост президента мали досвід роботи на посту губернаторів штатів.

Посада губернатора дає досвід роботи на вищій керівній посаді. Важливим є і той факт, що виборці можуть обирати серед різних кандидатів тих, які краще за інших впоралися з роботою в органах місцевого самоврядування.

Так сама система повинна працювати й в Україні.

Децентралізована політика має не лише збільшити підзвітність органів місцевої влади, а й виховати кандидатів для вищих щаблів влади, які довели свою профпридатність, працюючи на місцевому рівні.

Верховна Рада виставила законопроект реформи децентралізації влади для ширшого обговорення та оцінки експертів.

Наразі можна сперечатися чи є положення законопроекту щодо сильних централізовано призначених префектів доцільним захистом від корумпованих місцевих рад чи механізмом збереження централізованого контролю під маскою децентралізації.

Врешті, громадяни України мають вирішити, як зробити українську політику більш конкурентоспроможною та зробити політиків відповідальнішими.

В дебатах щодо децентралізації не мають домінувати голоси осіб, зацікавлених у збереженні центральної влади.

На місцевих виборах восени цього року кандидати до органів місцевого самоврядування повинні запропонувати своє бачення реформи децентралізації влади.

У той час, коли політики на місцевому та національному рівнях обговорюють альтернативні плани децентралізації, українські виборці мають знайти належний збалансований розподіл повноважень між народними та місцевими обранцями.

У такому розподілі центральний уряд повинен мати найвищу владу для обслуговування та захисту національних інтересів усієї країни,  проте місцевих обранців потрібно наділити реальними повноваженнями, що дозволять їм задовольнити потреби відповідних громад.

Національні лідери, які підтримають таку децентралізацію влади, попри деяке обмеження своїх повноважень, заслужать на велику подяку від українського народу.

Тимофій Милованов (Пітсбурзький університет), Роджер Майєрсон (Університет Чикаго, лауреат Нобелівської премії з економіки 2007 року), Жерар Ролан (Каліфорнійський університет, Берклі), VoxUkraine  спеціально для УП

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *