Про реформи, швидкість та готовність

Ми часто чуємо, що в Україні не проводяться реформи, чи проводяться надто повільно. Що у нас погане законодавство, що потрібно використовувати місцевих політиків при призначеннях на різні посади і т.п.

Все це виглядає досить логічно і ніби й не викликає ні в кого заперечень.

Вчора мені довелось виступати перед не останніми в сфері регіонального розвитку та місцевого самоврядування людьми і я задав їм таке завдання: назвіть три найбільші проблеми, які заважають проведенню реформи місцевого самоврядування (децентралізації). Загалом було названо багато різних причин, але дві були найрейтинговіші – саботаж місцевої влади та недосконалість законодавства.

Я запитав автора тези про «недосконале» законодавство, а у чому проблеми законодавства, він пояснити не міг. Це класика, я ще жодного разу не почув від тих, хто говорить про недосконале законодавство конкретних зауважень щодо певних норм, які є шкідливими і потребують заміни.

Більш цікавою причиною є «саботаж» місцевої влади. В принципі, як на мене часто тут мова йде зовсім не про «саботаж», а про неспроможність місцевої влади, взагалі місцевого політикуму та управлінців встигати за змінами, які відбуваються на національному рівні в окремих сферах. В першу чергу я говорю про регіональний розвиток та децентралізацію.

Станом на 2015 рік в Україні було повністю сформовано законодавство в сфері регіонального розвитку, яке відповідає кращій європейській практиці. У нас є базовий закон «Про засади державної регіональної політики», який визначає систему стратегічних планувальних документів для регіонального розвитку, у нас є стаття 24-1 Бюджетного кодексу, якою визначено прозорий спосіб фінансування з Державного бюджету розвиток регіонів, у нас є Державна стратегія регіонального розвитку до 2020 року, яка визначає державні пріоритети у цій сфері. Ухвалені всі необхідні урядові акти. В 2015 році в Державному фонді регіонального розвитку було 3 млрд гривень, які розподілялись між областями відповідно до формули. Всі області отримали визначені кошти, але … 520 млн гривень області не змогли освоїти, і ці кошти повернулись до Державного бюджету. Станом на 01 березня 2016 року лише одна область подала на Мінрегіон перелік проектів регіонального розвитку на свою квоту фінансування! І це попри те, що такі проекти мали бути подані ще на 1 вересня 2015 року.

Про що це говорить? Про те, що регіони, а точніше управлінці регіонального та місцевого рівнів виявились не готовими до прозорого отримання та витрачання державних коштів під конкретні проекти, а не загалом.

Фактично законодавство, проекти якого ми розробляли ще навесні 2008 року і яке вдалось провести лише в 2014-15 роках, все одно випередило психологічну готовність регіональних і місцевих керівників до його сприйняття.

Ще одна історія із не доброчесністю використання коштів на регіональний розвиток.

Раніше регіони отримувати кошти, виходячи із своєї лояльності до центральної влади та наявності лобіста, який за свій інтерес «вибивав» кошти для свого регіону. З 2015 року ця лавочка закрилась. Регіони отримали визначені кошти і тепер ризики не доброчесності перемістились сюди. Адже тепер проект має відбирати регіональна комісія, яка до того ж має працювати у відкритому режимі, а проекти взагалі реєструються на порталі Мінрегіону.

Але тут уже на регіональному рівні з‘явились умільці, які створили проблему реєстрації проектів: або ви враховуєте наш інтерес і ми даємо вам доступ до реєстрації, або ваш проект не буде зареєстровано і шансів на розгляд комісії у вас не має!

Довелось змінювати систему реєстрації, тепер адмін. знаходиться в Мінрегіоні і можна реєструвати проект поза бажанням чи не бажанням відповідальних осіб в регіоні аби знизити корупційні ризики уже регіонального рівня. Але ж так не має бути! Ми ж говоримо про децентралізацію не тільки повноважень, але й відповідальності. Виявляється, що і тут є не готовність взяти таку відповідальність на себе і забезпечувати прозорість ухвалення рішень.

В поточному 2016 році 159 об’єднаних громад отримають 1 млрд гривень на розвиток власної інфраструктури. Деякі з них, при власному бюджеті в 18-20 млн гривень отримають додатково 20-22 млн гривень субвенції.

Чи зможуть вони використати ці кошти повною мірою? Не переконаний. По-перше частина ОТГ є відверто слабкими і були утворені в результаті лобізму окремих політиків та бізнесменів, тому не мають жодної спроможності для серйозної роботи, по-друге – в багатьох громадах точно не має реальних проектів, які можна було б профінансувати за рахунок цієї субвенції.

Знову, як і у випадку з коштами ДФРР, частину коштів може бути не використано і уже в бюджеті 2017 року відстояти необхідність субвенції для ОТГ буде значно складніше.

Що в сухому залишку? Незважаючи на те, що децентралізація, яка зараз відбувається, готувалась багато років і про успіхи якої ми можемо говорити загалом, ризики від різних провалів є великі. І головний ризик – неготовність суб’єктів до самої реформи і до своїх нових повноважень.

Саботаж? Напевне неготовність. Тому є шанс. Вчитись, вчитись і вчитись.

А. Ткачук

http://www.csi.org.ua/6382-2/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *