Про землю і не тільки (законопроект 4355) — аналітичний огляд від Інституту Громадянського Суспільства

Сьогодні добігає кінця термін подачі пропозицій до ухваленого в першому читанні законопроекту №4355 щодо фактичного позбавлення держави впливу на розпорядження землями державної власності. І це є дійсно так.
Головна ідея цього закону викладена у додаткових пунктах частини 1 статті 12 Земельного кодексу України:
«Стаття 12. Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин
До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить:
а-1) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;
б-1) передача земельних ділянок державної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
в-1) надання земельних ділянок у користування із земель державної власності в межах, визначених цим Кодексом;»
Але, оскільки в інших статтях різні обмеження та заборони зняті повністю або просто відсутні, можна констатувати, що чи не вперше в системі майнових відносин ми створюємо нову правову систему: власністю одного розпоряджається інший і той інший не має впливу на першого. Римські юристи перевертаються у своїх гробах.
Ще одне зауваження щодо такої конструкції є у тому, що місцеве самоврядування фактично отримує у своє розпорядження ресурс, який ніяк не пов’язаний із виконанням його повноважень. Це можна побачити на основі таких цифр (тут цифри із врахуванням території АРК та окупованих територій Донбасу):
Вся територія України 60, 3 млн. га, з них 41,5 млн. га, сільгоспугіддя, 10,6 млн. ліси і лісосмуги; 2,4 млн. га – водні плеса, 2,5 млн. га – забудовано, ну ще болота, Чорнобильська зона, порушені землі промисловості, пустельні землі. В приватній власності у нас знаходиться 31 млн. га земель сільськогосподарського призначення.
Якщо не брати до уваги забудовані площі, то у державній власності перебуває 10,5 млн. га сільгоспугідь, а також майже всі ліси та води.
Тобто, автори законопроекту хочуть передати місцевому самоврядуванню загалом приблизно 15 млн. га державного земельного фонду. Оскільки навряд чи місцеве самоврядування зможе управляти землями сільськогосподарського призначення, чи лісами і водами, для цього потрібно створювати свої відповідні структури, але ці питання точно не є повноваженнями місцевого самоврядування, то ми можемо очікувати єдиний можливий результат – швидке перетворення державної власності у приватну.
А далі все повториться. Будуть скаржитись, що інвесторів немає, бо немає земель, що будувати об’єкти соціальної інфраструктури ніде, що прокласти нову дорогу чи побудувати міст неможливо, оскільки навколо всі землі уже приватні.
Порівняльна таблиця до законопроекту – це 128 сторінок тексту. Купа заплутаних норм та навіть нових термінів «вірусного» характеру, наприклад у нас появилась «спільна власність відповідних сіл, селищ, міст району».
Напевне бажання швидко покінчити з державними землями так пекло руки, що територіальна громада, яка і є суб’єктом власності на майно, раптом зникла і власниками землі стали населені пункти. До речі у нас в реєстрі є майже 400 сіл, в яких немає жодного жителя.

Поспіх, з яким ухвалювався цей проект закону в першому читанні та намагання його швидкого ухвалення в цілому дуже насторожують щодо благородної мети – посилити спроможність місцевого самоврядування.
Поява на місцевих виборах 2015 року регіональних партійних проектів, створених великими земельними магнатами, які в багатьох місцях отримали «свої» сільради, тільки додає переконаності, що залишки державних земель будуть розділені дуже швидко.
Що в цій ситуації робити? Потрібно взяти паузу. Дуже детально попрацювати над цим законопроектом і напевне його слід вносити на повторне перше читання після такого доопрацювання.
По-перше, потрібно для себе вирішити, чи ми реально хочемо позбавитись від земель державної власності, і це в умовах коли навіть у такій «приватній» країні, як США є купа земель державної власності, і на які ризики ми наражаємось, коли відпускаємо процес передачі земель у приватні руки без наявності планувальної документації.
По-друге, ми маємо зрозуміти, що основна монополія місцевого самоврядування – це планування території і контроль дотримання планування, а не торгівля землею, останнім ресурсом, який ми отримали від Бога.
По-третє, потрібен комплексний аналіз всієї системи земельного законодавства, яке нині є вкрай фрагментованим і таким, що не уберігає українські землі від нещадної експлуатації та виснаження, не сприяє збереженню та розвитку сільських територій.
Думав, що зможу підготувати пропозиції змін до цього законопроекту. Не виходить, не зрозуміла логіка, не бачу я цілого, тому деталі виглядають принаймні дивно.

Анатолій Ткачук, 29.04.2016 р.

http://www.csi.org.ua/pro-zemlyu-ne-tilky-zakonoproekt-4355/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *