Понад вісім годин знадобилося, щоб евакуювати з поля бою пораненого розвідника з Івано-Франківщини Віталія Борчука. Під час бою на Запоріжжі він отримав третє поранення, яке стало найтяжчим – лікарі змогли врятувати йому руку, але ногу довелося ампутувати. Попри це, він швидко адаптувався до життя з протезом і почав ходити. Завжди поруч із ним – його дружина Аліна.
Про це повідомило Суспільне Івано-Франківськ.
Бойовий шлях та реабілітація
24-річний Віталій воював понад півтора року у складі 80-ї десантно-штурмової бригади. Після поранення у вересні 2023 року він пройшов довгий шлях реабілітації, змінивши кілька лікарень у Дніпрі, Запоріжжі, Києві, Львові та Чернівцях. Зараз ветеран живе у рідному селі Мишин Коломийського району та регулярно тренується у спортзалі.
“Для мене важливо підтримувати фізичну форму. Особливо спину, адже вона допомагає зберігати баланс при ходьбі на протезі”, – розповідає він.
Кохання, випробуване війною
З дружиною Аліною Віталій познайомився у 2022 році, а вже восени вони побралися. Вона була поруч під час усієї його служби та реабілітації. “Я знав, що вона буде поруч, навіть якщо я залишуся без ноги”, – зізнається ветеран.
Дорога до армії
Віталій ще у 9 класі вирішив стати військовим, а у 2021 році підписав контракт на службу. У лютому 2022-го, за два дні до повномасштабного вторгнення, повернувся до свого підрозділу.
“Я мав бути навідником бронетехніки, але через помилку отримав кулемет. У результаті це стало правильним рішенням, бо я виявився хорошим кулеметником”, – пригадує він.
Перше поранення отримав у боях на Донеччині, коли з побратимами захищав позиції у Пісках. “Тоді було багато загиблих, але ми трималися. Я врятував кількох хлопців, і це важливо”, – каже Віталій.
Важке поранення і евакуація
У серпні 2023 року під час бою на Запоріжжі Віталій із побратимами потрапив під обстріл. Двоє воїнів загинули, ще один втратив руку. Сам Віталій отримав тяжке поранення ноги й руки.
“Я попросив побратима йти по допомогу. Він сказав: ‘Кажан, я тебе не кину’. Але я наполіг, бо розумів, що сам себе не винесу”, – розповідає ветеран.
Евакуація тривала вісім годин, під постійними обстрілами. “Ті, хто витягують поранених – справжні титани”, – додає він.
Життя після ампутації
Коли Віталій прокинувся у реанімації, першими словами були: “Руку не відрізайте”. Вона залишилася, але ноги вже не було. Дружина одразу примчала до нього, підтримуючи на кожному етапі відновлення.
“Я тоді не знав, що житиму активним життям. Але згодом зрозумів – можливо все”, – підсумовує Віталій Борчук.
